І от купила я метафоричні карти. І це було добре. І працювала я цими картами з батьками і з колегами на роботі. І всім подобалось. Карти витягували на поверхню те, що найдужче боліло і допомагали знайти ресурси для руху вперед. Але родичів я ретельно обминала. Бо консультувати рідних не можна.
Та одного разу, помітивши, що дитина дуже переживає за певні речі, не витримала моя душа (бо ж мама) і розклала я перед нею карти.
У психологів є табу. Вони не працюють з близькими, одночасно не консультують людей, які мають між собою конфлікт або просто стосунки, не заводять особистих відносин з клієнтами. І табу ці мають сенс. Про що я переконалась на власному досвіді.
Дитині консультація сподобалась. Не було там нічого трагічного: травм, розбитих сердець і тяжких емоцій. Звичайні переживання юнки на порозі дорослого життя. Обговорили, продумали і це було добре. Я трималася стійко. Жодних: "Та ти що, доцю" і т.д.
Прокинулась о третій ночі. Від дуже сильної тривоги. "Як же ж, моя дівчинка, так сильно переживає. І там проблема, і там теж проблема (а про що ще говорять з психологом, як не про проблеми?) І що робити? Як бутииии? Ой, лелеееееее!."
Осягнувши, що вскочила в професійне табу, спробувала заспокоїтися: знайшла в аптечці валеріану, випила водички, вмилася і знов пішла спати. Але сон не йшов. Трясло, трусило і з голови не йшли тривожні думки. Прокручувала в умі слова, проблеми, переспективи...
Потім почала потроху дрімати. В напівсні мені привиділося продовження, в якому вже всі плакали і навіть ридали. Погано розуміючи: сон це чи насправді, я все ж намагалася заснути і раптом... В мою спальню вскочила донька і рішуче заявила: "А ще, мама, щоб ти знала, я КУРЮ!" "О, Господи!", - подумала я і тут вже остаточно вирубилася, провалившись у тривожно-переляканий сон.
На ранок прокинулася з тяжкою головою. Виповзши на кухню по каву, обережно поцікавилась в дитини, що вона хотіла від мене вночі? "Тю, на тебе, мама, я спала". "Хух,- подумала я, значить не палить" і пішла знову пити заспокійливе.
І це не те, щоб в мене ніколи не було тяжких консультацій. Та кожна друга несла в собі більше напруження разів у 5. Були і "професійні травми" - нервові зриви і загострення власних хвороб після складної роботи. Але мене ніколи так не скручувало у вузол, за виключенням ще одного випадку, коли спробувала попрацювати психологом у іншої рідної людини.
Мораль. Табу психологів - не порожнє місце. Своїх консультувати не можна - своїх потрібно направляти до інших психологів.
