Як я консультувала свою доньку

 І от купила я метафоричні карти. І це було добре. І працювала я цими картами з батьками і з колегами на роботі. І всім подобалось.  Карти витягували на поверхню те, що найдужче боліло і допомагали знайти ресурси для руху вперед. Але родичів я ретельно обминала. Бо консультувати рідних не можна.

Та  одного разу, помітивши, що дитина дуже переживає за певні речі, не витримала моя душа (бо  ж мама) і  розклала я перед нею карти.

У психологів є табу.  Вони не працюють з близькими, одночасно не консультують людей, які мають між собою конфлікт або просто стосунки,  не заводять особистих відносин з клієнтами. І табу ці мають сенс. Про що я переконалась на власному досвіді.

Дитині консультація сподобалась. Не було там нічого трагічного: травм, розбитих сердець і тяжких емоцій. Звичайні переживання юнки на порозі дорослого життя. Обговорили, продумали і це було добре. Я трималася стійко. Жодних: "Та ти що, доцю" і т.д.

Прокинулась  о третій ночі.  Від дуже сильної тривоги. "Як же ж, моя дівчинка, так сильно переживає. І там проблема, і там теж проблема (а про що ще говорять з психологом, як не про проблеми?) І що робити? Як бутииии? Ой, лелеееееее!."

Осягнувши, що  вскочила в професійне табу,  спробувала заспокоїтися: знайшла в аптечці валеріану, випила водички, вмилася і знов пішла спати. Але сон не йшов. Трясло, трусило і з голови не йшли тривожні думки. Прокручувала в умі слова, проблеми, переспективи...

Потім почала потроху дрімати. В напівсні мені привиділося продовження, в якому вже всі плакали і навіть ридали. Погано розуміючи: сон це чи насправді, я все ж намагалася заснути і раптом... В мою спальню вскочила донька і рішуче заявила: "А ще, мама, щоб ти знала, я КУРЮ!" "О, Господи!", - подумала я і тут вже остаточно вирубилася, провалившись у тривожно-переляканий сон.

На ранок прокинулася з тяжкою головою. Виповзши на кухню по каву, обережно поцікавилась в дитини, що вона хотіла від мене вночі? "Тю, на тебе, мама, я спала". "Хух,- подумала я, значить не палить" і пішла знову пити заспокійливе.

І це не те, щоб в мене ніколи не було тяжких консультацій. Та кожна друга несла в собі більше напруження разів у 5. Були і "професійні травми" - нервові зриви і загострення власних хвороб після складної роботи.  Але мене ніколи так не скручувало у вузол, за виключенням ще одного випадку, коли спробувала попрацювати психологом у іншої рідної людини.


Мораль. Табу психологів - не порожнє місце. Своїх консультувати не можна - своїх потрібно направляти до інших психологів.

Біодобавки: так чи ні?

 

Пост-звіт . Близько місяця назад подивилась відео про біодобавки від Алуніки Добровольскої. Там величезний список, але я вирішила вибрати ті, які, на мою думку, мені найбільш потрібні. Вони на фото. 

 

• Спіруліна (пила десь 2 тижня).
• Омега 3 (місяць).
• Лецитин (місяць).
•  Коензим Q 10 (місяць).
• Аевіт (10 днів).
• Висівки вівса (як згадаю, в суп або кефір).

  Проблеми, які хотілося вирішити

- нервове виснаження

- брак енергії

- проблеми з увагою та пам'яттю

- повільне мислення

- швидка втомлюваність

Результати

Після місяця вживання біодобавок самочуття по всіх показниках покращилося в середньому на 20-40%.  Стало легше тримати в голові більші об'єми інформації, поліпшилась увага. 

 Зменшилась дратівливість, збільшилась стресостійкість, а значить, нервове виснаження вже не таке значне. 

  Покращилось мислення. Зникло відчуття важкості в голові. Розумова праця знову стала легкою і приємною справою. 

 Можу більше зробити буденної роботи. Планування та контроль стали можливими опціями. 

 Неочікувані результати 

Говорю "ні" тому, що надто виснажує, хоча й дає якусь користь. Наступати собі на горло стало надто важким завданням. Розставляю приорітети і обираю те, що важливіше. 

 Погіршився чи поліпшився характер, - з якої сторони подивитись. Сварюся там, де раніше б мовчала і втрачаю звичку бути непомітною. 

 Раніше, коли бачила проблему, зупинялась на стадії усвідомлення і застрягала у переживанні стресу. Тепер, ланцюжок подовжився: думаю, як виправити і дію. На автоматі. 

 Перший раз за кілька останніх років виходить розвинути нові звички. 

 Стала більш поблажливо ставитись до себе і своїх помилок.

  

Висновок  

В моєму індивідуальному випадку, однозначно, так.

Зменшилися наслідки вигоряння, почала повертатись ясність мислення, зменшилась втома. Людський організм - таки набір хімічних елементів.

Залежність - цемент насильницьких стосунків

Залежність, про яку тут буде йти мова, - не можна назвати просто фактом реальності. Це скоріше риса особистості. Риса, що змушує людину перебувати в некомфортних стосунках, навіть тоді, коли вони приносять їй шкоду і страждання. Залежність жертви можна назвати  цементом, що тримає пекельну споруду насильства. Прибери її і насильство не зможе втриматись й дня. Воно перетвориться на химерний картковий будинок.

Витоки залежності

Психологічну залежність не вийде розглядати в суто емоційній площині. Вона замішана на таких глибинних почуттях, що скоріше схожа на інстинктивний виживальний потяг немовляти до матері, ніж на стосунки між дорослими людьми. 

 "Я так хочу до тебе, як до матері немовля", - це не про любов, це про залежність. 

 

Психологічну залежність можна умовно розділити на кілька видів:

•  Більш тяжка форма виникає в ранньому дитинстві, якщо батьки були емоційно холодні і байдужі до малої дитини. Коли старші неуважні до фізичних і психологічних потреб маляти, воно опиняється один на один зі світом і це такий собі досвід.  Навколишній світ назавжди залишається незрозумілим і ворожим, тому людина  конче потребує своеєрідного посередника між собою і ним. Якщо такого  Дорослого посередника немає, вона впадає в паніку і депресію і просто не знає, що робити. 
• Психологічне і фізичне насильство теж може привести до залежності. Якщо деспотичні батьки ввесь час пригнічували волю дитини і не заохочували її спонтанні прояви, вона не розумітиме, як можна встановлювати і захищати свої межі. В неї не буде чутливості, яка наче дзвіночок при дверях, повідомляє, про небажане вторгнення, і вона матиме непереборний страх агресії, у випадках загрози своїм кордонам. Таким людям потрібен Захисник, який візьме на себе функцію захисту її кордонів. Проблема тільки в тому, що від Захисника захищати нікому. 
• Непройдена сепарація. Сепарація - психологічне від'єднання від батьків. Це не лише самостійність, але й особливе відчуття себе дорослою людиною, вміння брати на себе відповідальність, приймати рішення. Якщо сепарації щось завадило, людина навіть і в похилому віці  потребуватиме Тата або Маму, щоб відчувати себе безпечно і спокійно.

А тепер стежте за руками: Дорослий, Захисник і Батько - це все невід'ємні частини здорової особистості, які формуються в процесі сприятливого дитинства. Тобто, в нормі вони знаодяться всередені, а не зовні. І якщо ти всередені цього не маєш, то відчуваєш себе так, ніби намагаєшся ходити на одній нозі. Тоді  шукаеш або милиці, або іншу людину, щоб за допомогою неї добудувати себе до цілого.

Звичайно, здається що всьому виною якась фатальна непереборна любов. Кохання, що змушує терпіти. Інколи про це говорять, як про любовну залежність, але це лише зовнішнє враження.

Як залежність провокує тиранію 

 

Гірка правда заключається в тому, що здорова особистість буде шукати іншу здорову особистість.

Який йшов, таку й знайшов

 

 

Нікому не подобається, якщо на них виснуть, тим більше залазять на шию,  - це важко, незручно,  заважає рухам... 

 Тому людина, що боїться бути дорослою, сходиться з іншою, що хоче контролювати і керувати всім навкруг.  Жертва добровільно поступається частиною своєї "території" і прав, в обмін на безпеку і спокій. Та не існує тиранів, що б поважали своїх жертв і оберігали їх кордони. А який в цьому сенс? Для кращого контролю гайки закручують, а не навпаки.

Якщо ти ввесь час потрапляєш в залежність, - це  твоя біда, а не вина.  Але потрібно усвідомлювати,  що інша людина -  лише половинчасте вирішення проблеми, та ще й пов'язане зі значним ризиком потрапити у скрутне становище. Найліпший вихід - доростити сторони особистості, яких не вистачає. Тому є сенс звернутися до психолога, який професійно і безпечно допоможе пройти цей непростий шлях.

Ні гарячого, ні холодного...

Люди часто дивуються, як виживає жертва в насильницьких стосунках? Як вона витримує постійні образи, бійку, безкінечний психологічний тиск? Все дуже просто - жертва  перестає відчувати.  Хіба це можливо, спитаєте ви? Ще й як можливо. Звичайний психологічний захисний механізм.

Як людина втрачає чутливість? 

 

Жодна психіка не може довго витримувати надмірні навантаження. Тому щоб вижити, вона жертвує деякими необхідними функціями. Чутливість потрібна нам, щоб об'єктивно  сприймати навколишню реальність, бачити  небезпеку, відкликатись на тепло і ласку. Але коли реальність ввесь час приносить тільки біль і страх,  відчувати стає небезпечно для життя. 

По перше, це дуже болісно. Безкінечний біль зрештою приводить до шоку і життя зупиняється.  По друге, потребує реакції. Але реакція в ситуації взаємодії з насильником може привести до тяжких наслідків. Побої, каліцтво, або просто позбавлення необхідних для виживання ресурсів. 

Тому відмова від відчуттів - найкращий вихід у даній ситуації.  Не відчувати, значить, продовжувати жити, рухатись далі, шукати вихід, ростити дітей чи рости. Подібно тому, як йог ходить по гвіздках, жертва насилля існує в неприйнятній ситуації. Інколи сходячи кров'ю, але вже не помічаючи цього.

Чим небезпечна втрата чутливості

 

Діти виростають і покидають невмілих батьків, жінки втікають від тиранів-чоловіків, чоловіки розлучаються з деспотичними дружинами, від жорсткого начальника можна звільнитися...  Ситуація так чи інакше змінюється в кращу сторону, але життя радості приносить мало. Жити серед інших важко.

Не можна відключити чутливість тільки на погане.  Чутливість зникає повністю. 

Що це означає? 

Уявіть, що ви втратили відчуття смаку. Ви не будете відчувати ні солоного, ні солодкого, ні гіркого, ні кислого. Вся їжа буде геть однаковою - прісною. 

Жертва насильства має приглушене сприйняття болю, але точно так же вона відчуває і радість. Нііби крізь вату до неї доходить і погане і хороше, перетворючись на ніяке. Без радості жити важко, бо незрозуміло, куди йти, чого прагнути і бажати, що приносить задоволення і насичує енергією. 

Крім того,  чутливість грає ще одну важливу роль, - вона допомагає регулювати своє життя. Відчувши, що тобі не подобаються ці стосунки, їжа, розмова, ситуації, робота, ти можеш їх уникати, або змінювати. Але як це зробити, якщо регулювальника нема? Ти стоїш на людному перехресті, взісубіч несуться машини і гатять тебе. н
Ну і що, що ти майже в танку? Все одно скоро від тебе залишиться саме мокре місце. Тому ти заповзаєш у найближчу нірку і сидиш там, а на дорогу виходиш тільки у випадку крайньої необхідності. 

Нема руху, нема життя, нема розвитку... Якщо таке стається в дитинстві, а особливо в ранньому, людина емоційно застряє в трирічному-п'ятирічному віці. Вона не вміє контролювати свої емоції, не вчиться спілкуватися ні з іншими, ні з собою. 

Як люди сприймають людину з відключеною чутливістю? 

 

На жаль, частіше всього, уникають.  Їм здається, що вони спілкуються не з живою людиною, а з її маскою. Звичайно, це відбувається не на усвідомленому рівні. Просто, не отримуючи звичних реакцій, люди відсторонюються, адже спілкування в даному випадку схоже на поїдання замороженої їжі.

Уявіть собі смачну, гарячу, паруючу піцу зі своїми улюбленими інгрідєнтами. А тепер уявіть, що її вам подали замороженою і запропонували їсти.  Що ви зробите? Скоріше за все, візьмете іншу. Якщо іншої нема, обо піца виглядає вкрай смачно, можливо ви спробуєте її розігріти, але коли це не вдасться, хеппі енду не вийде. Ваш шлунок і ця їжа навряд чи зустрінуться. 

В ситуації з живою людиною завжди є альтернатива. Тому надмір спілкування особі з відключеною чутливістю не загрожує. Її  будуть або уникати, або ставитимуться з жалістю, інстинктивно відчуваючи вразливість і незахищенність. 

Як відновити свої вміння відчувати навколишнє?

 

Це той випадок, коли настійливо не рекомендується справлятися самостійно. Відновлення чутливості - процес довгий, часто болісний і потребує провідника. Мало почати відчувати, потрібно навчитись реагувати і щось робити з цим:

• Що робити, коли відчуваєш страх?
• Що робити, коли відчуваєш гнів?
• Як висловити своє родратування, щоб це не пошкодило стосункам?
• Як проявляти свою любов, симпатію?
• Що робити, коли твою прихильність не приймуть?

Тому без психолога тут не обійтися. Самому надто складно, небезпечно і можна назавжди застрягнути на початку шляху.