Невроз

Невроз - тимчасовий функціональний розлад роботи нервової системи, що виникає через перевантаження основних нервових процесів: гальмування і збудження. Причиною неврозу може бути стрес, дистрес (стрес який діє на протязі довгого часу), психічні травми.

При неврозі спостерігаються астенічні, істеричні, нав'язливі розлади і тимчасове пониження розумових здібностей і працездатності. 

Термін "невроз" не вживається у міжнародній кваліфікації хвороб. Там при визначенні хвороби зазвичай використовується наступне формулювання: функціональні порушення ... (орган чи функція) не зумовлені органічними причинами. Наприклад: розлад сну неорганічної природи.

Факт: Багато людей, хворих на невроз, ніколи не звертаються за допомогою. Вони звикають, адаптуються, а в деяких випадках навіть не помічають хворобливої природи свого стану, пояснюючи його, наприклад, вадами характеру. 

Компенсаторними механізмами можуть виступати алкоголь, куріння, надмірне захоплення соцмережами, харчові розлади. Вони тимчасово полегшують симптоми, допомагають їх пережити в короткочасовій перспективі, але з часом лише посилюють хворобу. 

Якщо невроз не лікувати, він буде "розмножуватись". Наприклад, до наявного тривожного розладу може додатися залежність від соціальних мереж, інтернетзалежність, харчовий розлад, а потім ще й депресія від погіршення зовнішності. 

Лікування неврозу передбачає комплексну роботу лікаря і психолога. Лікар призначає медикаментозну терапію, а психолог працює з причиною. При цьому в різних видах неврозу співвідношення медикаментозної терапії і психотерапії різниться. Наприклад, невроз нав'язливих станів лікується переважно ліками, а при неврастенії більш важлива робота психолога, так як лише психолог працює із сприйняттям психотравмуючої ситуації.

При неврозах можуть використовуватись наступні групи ліків:

•  антидепресанти;
• транквілізатори;
• ноотропні препарати;
• адаптогени;
• психостимулятори.

Робота=каторга, або коли вже час звільнятись

Робота в нашому житті займає значне місце.  Від старших людей можна почути: "Робота - це таке сяке, головне для людини - сім'я".  Тут криється помилка.  Дослідження психологів довели, що людина не успішна в професіїї переживає настільки серйозний стрес, що він впливає на всі сфери життя.  Тому, якщо для вас робота = каторга, більш за все, в особистих стосунках ви теж наражатимесь на невдачі.

  Як зрозуміти, що ви не на своєму місці? 

"Хто не робить, той не їсть", - керуючись цією народною мудрістю, ми ходимо на роботу, яка нам не дуже подобається, складна, потребує багато сил, втомлює і виснажує.  І сказати, що ми чинимо неправильно, аж ніяк не можна. Бо запросто так, годувати нас ніхто не буде.

Але є робота, яка не просто втомлює, а й відбирає здоров'я.  І тоді потрібно замислитися, чи варто продовжувати заробляти гроші таким чином?  Зауважимо, що мова не йде про так звані шкідливі виробництва, пов'язані з хімією чи ще чимось. Мова йде про професії, які "дарують" вигорання.

Вигорання - виснаження нервової системи, що супроводжується втратою сил та погіршенням стану здоров'я.

Частіше всього від вигорання потерпають лікарі, вчителі, соціальні працівники - тобто люди, які працюють з іншими людьми.  Існує думка, що професіонали можуть звикнути до чужих хвороб та проблем.  На жаль, це не зовсім так: споглядання негараздів інших - доволі тяжка ноша. Можна пристосуватись до чужого болю, зупиняти власні емоції, заміщувати їх, витісняти, але все одно організм буде реагувати тим чи іншим чином.  Астенія, депресія, фізичні хвороби - найбільш розповсюджені "подарунки" професійного  вигорання. Відслідкувавши їх у себе, задайте собі питання: "Чи варто далі втрачати здоров'я, чи вже потрібно задуматись про зміну роботи?"

Задоволення від роботи

Як всім відомо, робота може приносити моральне та матеріальне задоволення. З матеріальним все зрозуміло, а от причини морального незадоволення своєю професійною діяльністю розглянемо докладніше.

Нічого не виходить

"Крокодил не ловиться, не росте кокос", - зусилля прикладаються титанічні, а результату нема. Або результат не має суспільного попиту і вважається непотрібним.  Радянська система наплодила купу роботи, КПД якої не можна зрозуміти, хоч ти трісни. Контролюючі органи, методичне керівництво - до сих пір ми спостерігаємо роздутість різноманітних міністерств і управлінь, які крім перекладання паперу і продукування непотрібних документів нічим іншим не займаються.

Якщо вам попалась одна з таких робіт, ви будете відчувати, що займаєтесь незрозуміло чим. Але в цьому випадку рятує зарплатня. Коли і зарплатня доброго слова не заслуговує, не дивно, що робота сприйматиметься, як каторга. 

Нічого не виходить, як факт об'єктивної реальності. Робота валиться з рук, не дивлячись на зусилля, не дає позитивного результату, настільки складна, що позитивний  результат просто неможливий. Психіка  зреагує  втратами в самооцінці і депресивними явищами. 

При цьому необов"язково причина негативного результату лежить в площині зусиль і здібностей  людини. Просто проблема дуже складна. Але бути завжди в програші - непосильна ноша для людини. Довго це неможливо витримати.

 Що заважає покинути роботу

Робота не подобається, не дає ні морального, ні матеріального задоволення, вигорання вже призвело до втрати здоров'я, а звільнятися людина не хоче, вперто ходить на осоружну роботу, хоча почувається все гірше і гірше. Чому ми продовжуємо терпіти негаразди і добровільно прирікаємо себе на муки? 

Причина перша - страх безробіття.  Звільнення - це крок у невідомість, а невідомість страшить. Тому є сенс спочатку знайти іншу роботу, а потім звільнятися із старої. Але ця опція не всім доступна. Буває так, що внаслідок вигоряння, людина почуває себе наскільки знесиленою і виснаженою, що люба робота викливає в неї відторгнення і страх не впоратись.  

Друга причина - стереотипи. "Поміняв сто робіт" зазвичай говорять про людину, яка змінила не одне місце роботи і ніде не прижилась. Доблестю в радянські часи вважалося мати трудову книжку з одним єдиним записом місця роботи: прийняли на посаду, вийшов на пенсію. І хоч зараз вже інші часи, старі та й деякі молоді люди ще здригаються при згадці про звільнення. 

Третя причина - пониження соціального статусу.  Одного разу бачила дитячого кардіолога в коротющих шортиках на купі кавунів, які вона продавала. Було дивно і якось соромно, ніби людина зробила щось негідне. Так само 20 років тому назад вчителі зі школи соромилися торгувати на базарі своїм крамом, бо вони ж вчителі! Зараз вже не соромляться.

Нова робота може бути геть інша по соціальному статусу. Сьогодні ти вчитель і тебе називають по батькові, а завтра - ти продавець в супермаркеті і втрачаєш цю привілегію. 

Четверта причина - соціалка. Робота в бюджетних організаціях може й не дає нормального заробітку, але є лікарняні, відпустки, вихідні. Якщо працюєш на "власника" або навіть на себе, лікарняні та відпустки, восьмигодинний робочий день  переходять в статус неможливої розкоші. Люди згодні працювати навіть за мізерну платню, коли мають гарний соціальний пакет. 

Чому все таки варто звільнятись? 

Професійне вигорання - причина значної втрати комфортності життя. На роботі ми проводимо основну частину дня і проводимо його нещасними. Додому  несемо свій поганий настрій і псуємо настрій своїм домашнім. Цілий день ми в депресивному стані і бачимо життя в похмурих барвах. Звільнення в цьому випадку схоже на видалення пухлини.  Пухлини потрібно видаляти, з роботи, яка наносить шкоду здоров'ю, потрібно звільнятися.


Звільнення - це завжди нові можливості. На неприємній роботі ми маємо закритий горизонт, звільнення його розчищає. Можна опанувати нову професію,  інший напрямок. Знайти роботу, що буде приносити задоволення, може й не зовсім легко, але не звільнившись від старого, нове знайти неможливо. Одні двері закриваються - інші відкриваються. 

Психологи помітили цікавий факт: найбільш успішними і щасливими є ті люди, які змінюють професію або напрямок роботи кожні 7 років. Сучасний світ дає такі можливості. Можно набувати освіту, вчитися новому у будь якому віці. Але це можливо тільки якщо людина почувається більш менш здоровою.  Перебуваючи у стані вигоряння це зробити неможливо. Тому доведеться спочатку звільнитися, щоб прибрати стресову ситуацію, повернути здоров'я, а вже потім приступати до пошуку нової роботи.

Єдине що тут зайве - це почуття вини. Вигоряння така ж сама хвороба, як грип. Немає нашої вини в тому, що ми підхопили грип, і вини у стані професійного вигоряння теж немає. І перше, і друге спричинене об'єктивними причинами і сприймати його потрібно відповідно.

Як я консультувала свою доньку

 І от купила я метафоричні карти. І це було добре. І працювала я цими картами з батьками і з колегами на роботі. І всім подобалось.  Карти витягували на поверхню те, що найдужче боліло і допомагали знайти ресурси для руху вперед. Але родичів я ретельно обминала. Бо консультувати рідних не можна.

Та  одного разу, помітивши, що дитина дуже переживає за певні речі, не витримала моя душа (бо  ж мама) і  розклала я перед нею карти.

У психологів є табу.  Вони не працюють з близькими, одночасно не консультують людей, які мають між собою конфлікт або просто стосунки,  не заводять особистих відносин з клієнтами. І табу ці мають сенс. Про що я переконалась на власному досвіді.

Дитині консультація сподобалась. Не було там нічого трагічного: травм, розбитих сердець і тяжких емоцій. Звичайні переживання юнки на порозі дорослого життя. Обговорили, продумали і це було добре. Я трималася стійко. Жодних: "Та ти що, доцю" і т.д.

Прокинулась  о третій ночі.  Від дуже сильної тривоги. "Як же ж, моя дівчинка, так сильно переживає. І там проблема, і там теж проблема (а про що ще говорять з психологом, як не про проблеми?) І що робити? Як бутииии? Ой, лелеееееее!."

Осягнувши, що  вскочила в професійне табу,  спробувала заспокоїтися: знайшла в аптечці валеріану, випила водички, вмилася і знов пішла спати. Але сон не йшов. Трясло, трусило і з голови не йшли тривожні думки. Прокручувала в умі слова, проблеми, переспективи...

Потім почала потроху дрімати. В напівсні мені привиділося продовження, в якому вже всі плакали і навіть ридали. Погано розуміючи: сон це чи насправді, я все ж намагалася заснути і раптом... В мою спальню вскочила донька і рішуче заявила: "А ще, мама, щоб ти знала, я КУРЮ!" "О, Господи!", - подумала я і тут вже остаточно вирубилася, провалившись у тривожно-переляканий сон.

На ранок прокинулася з тяжкою головою. Виповзши на кухню по каву, обережно поцікавилась в дитини, що вона хотіла від мене вночі? "Тю, на тебе, мама, я спала". "Хух,- подумала я, значить не палить" і пішла знову пити заспокійливе.

І це не те, щоб в мене ніколи не було тяжких консультацій. Та кожна друга несла в собі більше напруження разів у 5. Були і "професійні травми" - нервові зриви і загострення власних хвороб після складної роботи.  Але мене ніколи так не скручувало у вузол, за виключенням ще одного випадку, коли спробувала попрацювати психологом у іншої рідної людини.


Мораль. Табу психологів - не порожнє місце. Своїх консультувати не можна - своїх потрібно направляти до інших психологів.

Біодобавки: так чи ні?

 

Пост-звіт . Близько місяця назад подивилась відео про біодобавки від Алуніки Добровольскої. Там величезний список, але я вирішила вибрати ті, які, на мою думку, мені найбільш потрібні. Вони на фото. 

 

• Спіруліна (пила десь 2 тижня).
• Омега 3 (місяць).
• Лецитин (місяць).
•  Коензим Q 10 (місяць).
• Аевіт (10 днів).
• Висівки вівса (як згадаю, в суп або кефір).

  Проблеми, які хотілося вирішити

- нервове виснаження

- брак енергії

- проблеми з увагою та пам'яттю

- повільне мислення

- швидка втомлюваність

Результати

Після місяця вживання біодобавок самочуття по всіх показниках покращилося в середньому на 20-40%.  Стало легше тримати в голові більші об'єми інформації, поліпшилась увага. 

 Зменшилась дратівливість, збільшилась стресостійкість, а значить, нервове виснаження вже не таке значне. 

  Покращилось мислення. Зникло відчуття важкості в голові. Розумова праця знову стала легкою і приємною справою. 

 Можу більше зробити буденної роботи. Планування та контроль стали можливими опціями. 

 Неочікувані результати 

Говорю "ні" тому, що надто виснажує, хоча й дає якусь користь. Наступати собі на горло стало надто важким завданням. Розставляю приорітети і обираю те, що важливіше. 

 Погіршився чи поліпшився характер, - з якої сторони подивитись. Сварюся там, де раніше б мовчала і втрачаю звичку бути непомітною. 

 Раніше, коли бачила проблему, зупинялась на стадії усвідомлення і застрягала у переживанні стресу. Тепер, ланцюжок подовжився: думаю, як виправити і дію. На автоматі. 

 Перший раз за кілька останніх років виходить розвинути нові звички. 

 Стала більш поблажливо ставитись до себе і своїх помилок.

  

Висновок  

В моєму індивідуальному випадку, однозначно, так.

Зменшилися наслідки вигоряння, почала повертатись ясність мислення, зменшилась втома. Людський організм - таки набір хімічних елементів.

Залежність - цемент насильницьких стосунків

Залежність, про яку тут буде йти мова, - не можна назвати просто фактом реальності. Це скоріше риса особистості. Риса, що змушує людину перебувати в некомфортних стосунках, навіть тоді, коли вони приносять їй шкоду і страждання. Залежність жертви можна назвати  цементом, що тримає пекельну споруду насильства. Прибери її і насильство не зможе втриматись й дня. Воно перетвориться на химерний картковий будинок.

Витоки залежності

Психологічну залежність не вийде розглядати в суто емоційній площині. Вона замішана на таких глибинних почуттях, що скоріше схожа на інстинктивний виживальний потяг немовляти до матері, ніж на стосунки між дорослими людьми. 

 "Я так хочу до тебе, як до матері немовля", - це не про любов, це про залежність. 

 

Психологічну залежність можна умовно розділити на кілька видів:

•  Більш тяжка форма виникає в ранньому дитинстві, якщо батьки були емоційно холодні і байдужі до малої дитини. Коли старші неуважні до фізичних і психологічних потреб маляти, воно опиняється один на один зі світом і це такий собі досвід.  Навколишній світ назавжди залишається незрозумілим і ворожим, тому людина  конче потребує своеєрідного посередника між собою і ним. Якщо такого  Дорослого посередника немає, вона впадає в паніку і депресію і просто не знає, що робити. 
• Психологічне і фізичне насильство теж може привести до залежності. Якщо деспотичні батьки ввесь час пригнічували волю дитини і не заохочували її спонтанні прояви, вона не розумітиме, як можна встановлювати і захищати свої межі. В неї не буде чутливості, яка наче дзвіночок при дверях, повідомляє, про небажане вторгнення, і вона матиме непереборний страх агресії, у випадках загрози своїм кордонам. Таким людям потрібен Захисник, який візьме на себе функцію захисту її кордонів. Проблема тільки в тому, що від Захисника захищати нікому. 
• Непройдена сепарація. Сепарація - психологічне від'єднання від батьків. Це не лише самостійність, але й особливе відчуття себе дорослою людиною, вміння брати на себе відповідальність, приймати рішення. Якщо сепарації щось завадило, людина навіть і в похилому віці  потребуватиме Тата або Маму, щоб відчувати себе безпечно і спокійно.

А тепер стежте за руками: Дорослий, Захисник і Батько - це все невід'ємні частини здорової особистості, які формуються в процесі сприятливого дитинства. Тобто, в нормі вони знаодяться всередені, а не зовні. І якщо ти всередені цього не маєш, то відчуваєш себе так, ніби намагаєшся ходити на одній нозі. Тоді  шукаеш або милиці, або іншу людину, щоб за допомогою неї добудувати себе до цілого.

Звичайно, здається що всьому виною якась фатальна непереборна любов. Кохання, що змушує терпіти. Інколи про це говорять, як про любовну залежність, але це лише зовнішнє враження.

Як залежність провокує тиранію 

 

Гірка правда заключається в тому, що здорова особистість буде шукати іншу здорову особистість.

Який йшов, таку й знайшов

 

 

Нікому не подобається, якщо на них виснуть, тим більше залазять на шию,  - це важко, незручно,  заважає рухам... 

 Тому людина, що боїться бути дорослою, сходиться з іншою, що хоче контролювати і керувати всім навкруг.  Жертва добровільно поступається частиною своєї "території" і прав, в обмін на безпеку і спокій. Та не існує тиранів, що б поважали своїх жертв і оберігали їх кордони. А який в цьому сенс? Для кращого контролю гайки закручують, а не навпаки.

Якщо ти ввесь час потрапляєш в залежність, - це  твоя біда, а не вина.  Але потрібно усвідомлювати,  що інша людина -  лише половинчасте вирішення проблеми, та ще й пов'язане зі значним ризиком потрапити у скрутне становище. Найліпший вихід - доростити сторони особистості, яких не вистачає. Тому є сенс звернутися до психолога, який професійно і безпечно допоможе пройти цей непростий шлях.

Ні гарячого, ні холодного...

Люди часто дивуються, як виживає жертва в насильницьких стосунках? Як вона витримує постійні образи, бійку, безкінечний психологічний тиск? Все дуже просто - жертва  перестає відчувати.  Хіба це можливо, спитаєте ви? Ще й як можливо. Звичайний психологічний захисний механізм.

Як людина втрачає чутливість? 

 

Жодна психіка не може довго витримувати надмірні навантаження. Тому щоб вижити, вона жертвує деякими необхідними функціями. Чутливість потрібна нам, щоб об'єктивно  сприймати навколишню реальність, бачити  небезпеку, відкликатись на тепло і ласку. Але коли реальність ввесь час приносить тільки біль і страх,  відчувати стає небезпечно для життя. 

По перше, це дуже болісно. Безкінечний біль зрештою приводить до шоку і життя зупиняється.  По друге, потребує реакції. Але реакція в ситуації взаємодії з насильником може привести до тяжких наслідків. Побої, каліцтво, або просто позбавлення необхідних для виживання ресурсів. 

Тому відмова від відчуттів - найкращий вихід у даній ситуації.  Не відчувати, значить, продовжувати жити, рухатись далі, шукати вихід, ростити дітей чи рости. Подібно тому, як йог ходить по гвіздках, жертва насилля існує в неприйнятній ситуації. Інколи сходячи кров'ю, але вже не помічаючи цього.

Чим небезпечна втрата чутливості

 

Діти виростають і покидають невмілих батьків, жінки втікають від тиранів-чоловіків, чоловіки розлучаються з деспотичними дружинами, від жорсткого начальника можна звільнитися...  Ситуація так чи інакше змінюється в кращу сторону, але життя радості приносить мало. Жити серед інших важко.

Не можна відключити чутливість тільки на погане.  Чутливість зникає повністю. 

Що це означає? 

Уявіть, що ви втратили відчуття смаку. Ви не будете відчувати ні солоного, ні солодкого, ні гіркого, ні кислого. Вся їжа буде геть однаковою - прісною. 

Жертва насильства має приглушене сприйняття болю, але точно так же вона відчуває і радість. Нііби крізь вату до неї доходить і погане і хороше, перетворючись на ніяке. Без радості жити важко, бо незрозуміло, куди йти, чого прагнути і бажати, що приносить задоволення і насичує енергією. 

Крім того,  чутливість грає ще одну важливу роль, - вона допомагає регулювати своє життя. Відчувши, що тобі не подобаються ці стосунки, їжа, розмова, ситуації, робота, ти можеш їх уникати, або змінювати. Але як це зробити, якщо регулювальника нема? Ти стоїш на людному перехресті, взісубіч несуться машини і гатять тебе. н
Ну і що, що ти майже в танку? Все одно скоро від тебе залишиться саме мокре місце. Тому ти заповзаєш у найближчу нірку і сидиш там, а на дорогу виходиш тільки у випадку крайньої необхідності. 

Нема руху, нема життя, нема розвитку... Якщо таке стається в дитинстві, а особливо в ранньому, людина емоційно застряє в трирічному-п'ятирічному віці. Вона не вміє контролювати свої емоції, не вчиться спілкуватися ні з іншими, ні з собою. 

Як люди сприймають людину з відключеною чутливістю? 

 

На жаль, частіше всього, уникають.  Їм здається, що вони спілкуються не з живою людиною, а з її маскою. Звичайно, це відбувається не на усвідомленому рівні. Просто, не отримуючи звичних реакцій, люди відсторонюються, адже спілкування в даному випадку схоже на поїдання замороженої їжі.

Уявіть собі смачну, гарячу, паруючу піцу зі своїми улюбленими інгрідєнтами. А тепер уявіть, що її вам подали замороженою і запропонували їсти.  Що ви зробите? Скоріше за все, візьмете іншу. Якщо іншої нема, обо піца виглядає вкрай смачно, можливо ви спробуєте її розігріти, але коли це не вдасться, хеппі енду не вийде. Ваш шлунок і ця їжа навряд чи зустрінуться. 

В ситуації з живою людиною завжди є альтернатива. Тому надмір спілкування особі з відключеною чутливістю не загрожує. Її  будуть або уникати, або ставитимуться з жалістю, інстинктивно відчуваючи вразливість і незахищенність. 

Як відновити свої вміння відчувати навколишнє?

 

Це той випадок, коли настійливо не рекомендується справлятися самостійно. Відновлення чутливості - процес довгий, часто болісний і потребує провідника. Мало почати відчувати, потрібно навчитись реагувати і щось робити з цим:

• Що робити, коли відчуваєш страх?
• Що робити, коли відчуваєш гнів?
• Як висловити своє родратування, щоб це не пошкодило стосункам?
• Як проявляти свою любов, симпатію?
• Що робити, коли твою прихильність не приймуть?

Тому без психолога тут не обійтися. Самому надто складно, небезпечно і можна назавжди застрягнути на початку шляху. 

 

Надія в безнадійному

Жахливі та страшні події також приносять свої позитивні уроки. Наприклад, знання, що на кожного відморозка -вбивцю приходиться десятки, сотні справжніх людей. І значить, цей світ все таки чогось вартий.

На фото чоловік прикриває своїм тілом від куль незнайому жінку. Закриває рукою їй очі, щоб вона не впала в паніку.

Пишуть, що згодом він вивів її в безпечне місце і повернувся допомагати іншим. Перетягував ремнями, затикав кровотечі, витяг кілька куль. Врятував багато життів.

Виявилось, що це військовий інструктор.  Його впізнали по фото, вияснили прізвище,  газети і телеканали закидали героя  проханнями про інтерв'ю, але він всім відмовив.

Таких американців у той вечір було безліч. Хтось витягував поранених, хтось перевозив їх у лікарні, хтось стеріг чиєсь бездиханне тіло і телефонував родичам загиблих. По задуму вбивці це мала бути ніч жаху та розпачу, а вона перетворилася у ніч загального єднання і взаємодопомоги. 

Світ не може бути повністю жахливим, якщо в ньому одні підставляються під кулі, щоб врятувати інших, зовсім незнайомих їм людей.

Не кожного дня життя приносить нам радість чи щастя. Бувають періоди невдач і болю. Та кожен життєвий удар може і повинен стати своєрідним уроком і принести гарний плід, який  допоможе вижити і йти далі. Ми всі набагато сильніші, ніж здається на перший погляд. І гарних людей набагато більше, ніж тих, хто готовий знищувати і ламати все і всих навкруг.