Робота=каторга, або коли вже час звільнятись

Робота в нашому житті займає значне місце.  Від старших людей можна почути: "Робота - це таке сяке, головне для людини - сім'я".  Тут криється помилка.  Дослідження психологів довели, що людина не успішна в професіїї переживає настільки серйозний стрес, що він впливає на всі сфери життя.  Тому, якщо для вас робота = каторга, більш за все, в особистих стосунках ви теж наражатимесь на невдачі.

  Як зрозуміти, що ви не на своєму місці? 

"Хто не робить, той не їсть", - керуючись цією народною мудрістю, ми ходимо на роботу, яка нам не дуже подобається, складна, потребує багато сил, втомлює і виснажує.  І сказати, що ми чинимо неправильно, аж ніяк не можна. Бо запросто так, годувати нас ніхто не буде.

Але є робота, яка не просто втомлює, а й відбирає здоров'я.  І тоді потрібно замислитися, чи варто продовжувати заробляти гроші таким чином?  Зауважимо, що мова не йде про так звані шкідливі виробництва, пов'язані з хімією чи ще чимось. Мова йде про професії, які "дарують" вигорання.

Вигорання - виснаження нервової системи, що супроводжується втратою сил та погіршенням стану здоров'я.

Частіше всього від вигорання потерпають лікарі, вчителі, соціальні працівники - тобто люди, які працюють з іншими людьми.  Існує думка, що професіонали можуть звикнути до чужих хвороб та проблем.  На жаль, це не зовсім так: споглядання негараздів інших - доволі тяжка ноша. Можна пристосуватись до чужого болю, зупиняти власні емоції, заміщувати їх, витісняти, але все одно організм буде реагувати тим чи іншим чином.  Астенія, депресія, фізичні хвороби - найбільш розповсюджені "подарунки" професійного  вигорання. Відслідкувавши їх у себе, задайте собі питання: "Чи варто далі втрачати здоров'я, чи вже потрібно задуматись про зміну роботи?"

Задоволення від роботи

Як всім відомо, робота може приносити моральне та матеріальне задоволення. З матеріальним все зрозуміло, а от причини морального незадоволення своєю професійною діяльністю розглянемо докладніше.

Нічого не виходить

"Крокодил не ловиться, не росте кокос", - зусилля прикладаються титанічні, а результату нема. Або результат не має суспільного попиту і вважається непотрібним.  Радянська система наплодила купу роботи, КПД якої не можна зрозуміти, хоч ти трісни. Контролюючі органи, методичне керівництво - до сих пір ми спостерігаємо роздутість різноманітних міністерств і управлінь, які крім перекладання паперу і продукування непотрібних документів нічим іншим не займаються.

Якщо вам попалась одна з таких робіт, ви будете відчувати, що займаєтесь незрозуміло чим. Але в цьому випадку рятує зарплатня. Коли і зарплатня доброго слова не заслуговує, не дивно, що робота сприйматиметься, як каторга. 

Нічого не виходить, як факт об'єктивної реальності. Робота валиться з рук, не дивлячись на зусилля, не дає позитивного результату, настільки складна, що позитивний  результат просто неможливий. Психіка  зреагує  втратами в самооцінці і депресивними явищами. 

При цьому необов"язково причина негативного результату лежить в площині зусиль і здібностей  людини. Просто проблема дуже складна. Але бути завжди в програші - непосильна ноша для людини. Довго це неможливо витримати.

 Що заважає покинути роботу

Робота не подобається, не дає ні морального, ні матеріального задоволення, вигорання вже призвело до втрати здоров'я, а звільнятися людина не хоче, вперто ходить на осоружну роботу, хоча почувається все гірше і гірше. Чому ми продовжуємо терпіти негаразди і добровільно прирікаємо себе на муки? 

Причина перша - страх безробіття.  Звільнення - це крок у невідомість, а невідомість страшить. Тому є сенс спочатку знайти іншу роботу, а потім звільнятися із старої. Але ця опція не всім доступна. Буває так, що внаслідок вигоряння, людина почуває себе наскільки знесиленою і виснаженою, що люба робота викливає в неї відторгнення і страх не впоратись.  

Друга причина - стереотипи. "Поміняв сто робіт" зазвичай говорять про людину, яка змінила не одне місце роботи і ніде не прижилась. Доблестю в радянські часи вважалося мати трудову книжку з одним єдиним записом місця роботи: прийняли на посаду, вийшов на пенсію. І хоч зараз вже інші часи, старі та й деякі молоді люди ще здригаються при згадці про звільнення. 

Третя причина - пониження соціального статусу.  Одного разу бачила дитячого кардіолога в коротющих шортиках на купі кавунів, які вона продавала. Було дивно і якось соромно, ніби людина зробила щось негідне. Так само 20 років тому назад вчителі зі школи соромилися торгувати на базарі своїм крамом, бо вони ж вчителі! Зараз вже не соромляться.

Нова робота може бути геть інша по соціальному статусу. Сьогодні ти вчитель і тебе називають по батькові, а завтра - ти продавець в супермаркеті і втрачаєш цю привілегію. 

Четверта причина - соціалка. Робота в бюджетних організаціях може й не дає нормального заробітку, але є лікарняні, відпустки, вихідні. Якщо працюєш на "власника" або навіть на себе, лікарняні та відпустки, восьмигодинний робочий день  переходять в статус неможливої розкоші. Люди згодні працювати навіть за мізерну платню, коли мають гарний соціальний пакет. 

Чому все таки варто звільнятись? 

Професійне вигорання - причина значної втрати комфортності життя. На роботі ми проводимо основну частину дня і проводимо його нещасними. Додому  несемо свій поганий настрій і псуємо настрій своїм домашнім. Цілий день ми в депресивному стані і бачимо життя в похмурих барвах. Звільнення в цьому випадку схоже на видалення пухлини.  Пухлини потрібно видаляти, з роботи, яка наносить шкоду здоров'ю, потрібно звільнятися.


Звільнення - це завжди нові можливості. На неприємній роботі ми маємо закритий горизонт, звільнення його розчищає. Можна опанувати нову професію,  інший напрямок. Знайти роботу, що буде приносити задоволення, може й не зовсім легко, але не звільнившись від старого, нове знайти неможливо. Одні двері закриваються - інші відкриваються. 

Психологи помітили цікавий факт: найбільш успішними і щасливими є ті люди, які змінюють професію або напрямок роботи кожні 7 років. Сучасний світ дає такі можливості. Можно набувати освіту, вчитися новому у будь якому віці. Але це можливо тільки якщо людина почувається більш менш здоровою.  Перебуваючи у стані вигоряння це зробити неможливо. Тому доведеться спочатку звільнитися, щоб прибрати стресову ситуацію, повернути здоров'я, а вже потім приступати до пошуку нової роботи.

Єдине що тут зайве - це почуття вини. Вигоряння така ж сама хвороба, як грип. Немає нашої вини в тому, що ми підхопили грип, і вини у стані професійного вигоряння теж немає. І перше, і друге спричинене об'єктивними причинами і сприймати його потрібно відповідно.